Сахарный промышленник Харитоненко


У 1914 році Павло Іванович побував у Парижі Глазго на синових виставках цукропромисловців. Але перша світова війна змусила його швидко повернутися до Сум. Стан здоров'я з кожним днем погіршувався. Із Сум він приїхав зовсім хворим у Наталівку, до дружини. Лікарі визнали відкриту форму туберкульозу. В останні дні життя у нього безперстанку йшла кров з горла. У церкві, збудованій ним же садибі, було відправлено службу по померлому, а потім покійного кіньми відвезли до залізничної станції Гути. Сотні людей проводжали Харитоненка в останню путь. Очевидець, мешканець с. Губарівка Олександр Семенович Кисіль розповідає: "Похоронна процесія ростяглася по дорогі на декілька кілометрів. Жителі сіл Мурафи. Наталівки, Гут, Губарівки, Козіївки. П.Микитівки і Городного прийшли востаннє помолитися за упокой своїго доброго пана. Протягом усього шляху за розпорядженням Віри Андріївни сипалися квіти, гроші і цукерки. Мені було тоді тринадцять років, і я добре пам'ятаю, що до моєї кишені потрапило близько карбованця, зо дві жмені цукерок. За ті гроші батько справив мені чоботи, в яких я ще й парубкував".

На залізничній сланції Гути (зараз Губарівка) труну небіжчика помістили на платформу, всипану квітами, й повезли до Сум.

Віра Андріївна після смерті чоловіка взяла управління величезними багатствами на свої плечі. Та нестабільне становище в державі, революція і громадянська війна змусили Харитоненків залишити землі, заводи й маєтки новому режимові.

Син, Іван Павлович, у 1924 році застрелився в Мюнхені, цим поховавши всі надії на відродження добрих справ Харитоненків. Згодом померла й Віра Андріївна.