Краснокутский писатель-фантаст Николай Дашкиев

Подставка для баннера.

Писати Микола Дашкієв почав з дитинства. І звичайно ж, це були вірші. Ну а про рівень його "дорослих" віршів красномовно свідчить той факт, що його, попри тодішній порядок, прийняли до лав Спілки письменників без обов'язкових двох надрукованих книжок, лише за журнальною публікацією віршованого роману "Правда". Щоправда, рекомендації йому давали Ю. Яновський та П. Тичина. А перша його книжка — поезії "На перевалі" — вийшла за півроку по тому. Вірші Микола Дашкієв писав все життя, але для себе, для жінки, для друзів. А для того, аби висловити те, що він хотів сказати, була потрібна проза. Сучасній молоді важко зрозуміти, чому твори старих українських фантастів здаються такими приземленими, несміливими, "фантастикою близького прицілу". Для пояснення умов, в яких працювали тодішні письменники, можна навести один красномовний факт: будинок, де у 1948 році отримав кімнату молодий письменник Микола Дашкієв, знаменитий "Будинок слова", в ті часи у Харкові називали ДПЗ (будинок попереднього ув'язнення), бо чимало його мешканців у сталінські часи відправили туди, куди Макар телят не ганяв, і багато хто так звідти і не повернувся. На кожному кроці з різних боків чулися, бува, нагадування про перебування на окупованій території... Зараз у це важко повірити, але, готуючи до друку своє "Торжество життя", Микола Дашкієв мав прикласти до рукопису довідку провідного фахівця по темі роману (біології), про те, що наукова фабула твору цілком можлива. З часом письменникам стало дихати трохи легще, хоча, як на наш час, не дуже. Щоправда, письменники потроху вчилися писати так, аби була змога читати по-між рядків. Інший вихід підказувала фантастика — змальовуєш те, що бачиш, але кажеш: "Це відбувається на іншій планеті, на Піреї", і цензор все ковтає. Однак видати, скажімо, книгу на історичну тему — зась! Вмім, було перекрито не все минуле, так, зовсім маленький шматочок — останні 300-400 років, і не вся поверхня Землі — лише територія України. Тим-то й не побачив Микола Дашкієв свою "Страчену пісню", яку він закінчив у 1968 році, у якій йдеться по часи Катерини ІІ... А от з фантастикою все було більш-менш добре. Фізик за освітою, учитель за фахом, радіоаматор з дитинства, Микола Дашкієв знав радіотехніку та електроніку, кібернетику та медицину, хімію і біологію. Батьки-вчителі прищепили йому безмежну жадобу до знань, а ще — любов до книг, які він збирав усе життя, черпаючи з них без упину. Грунтовні знання основ різних наук допомогли йому створити колоритні образи мужніх і сміливих людей — вчених, інженерів, творців складних машин і механізмів. Герої його творів штурмують простори космосу і проникають у таємничі глибини атома, зводять дивовижні споруди на Землі і за її межами, створюють нові небачені матеріали...